Праведники народів світу: Бінат Єлизавета, Етемез Дмитро та Варвара, Балабан Дмитро і Марія

14 квітня 1997 року в Єрусалимі меморіальним музеєм «Яд Вашем» звання «Праведники народів світу» були удостоєні Бінат Єлизавета, Етемез Дмитро і Варвара, Балабан Дмитро і Марія. Всі вони – члени однієї великої сім’ї, прожи- вали в 1942 році в одному будинку. А нагороду отримали за порятунок Беренгольц Зінаїди Григорівни, доля якої з юних років була пов’язана зі Сталіно, куди вона з родиною переїхала у 1939 році. Коли німці наблизились до міста, то чутки про їх злодіяння дуже швидко поширювалися, і місцеве населення з жахом чекало окупантів.

Про нелегке життя єврейської родини у цей період у своїх свідченнях, що збереглися у відділі «Праведників світу», Зінаїда Григорівна згадує так:«У 1942 році в квітні я зі своєю сестрою Валею пішли з Донецька, оскільки нас могли заарештувати фашисти. Друг діда – Ляхов записав нам маршрут на листочку паперу, ми його запам’ятали і пішли. По дорозі зустріли чоловіка, разом з нами він пройшов 200 км. І коли ми прийшли в село Старий-Керменчик (зараз Старомлинівка Великоновосілківського району), він сказав, щоб ми там залишилися, а сам пішов далі на Гуляй-Поле. Ми зайшли в перший будинок, що зустрівся на дорозі, і сказали, що ми кав- казькі греки, наше прізвище Малай, і ми просимо яку-небудь роботу, наприклад няньчити дітей. Нас направили до Етемез Д.О. і Бінат Є.О. Це брат і сестра, які жили в одному будинку. Я залишилася у них жити, а Валя пішла до Балабана Дмитра. Я жила у Бінатів як рідна дочка. Їла і пила з ними за одним столом, ніхто мене ні в чому не ущемляв. Мені згадується такий епізод: коли я і троє дітей Дмитра Олександровича пили молоко, дружина його помила стакани водою і випила цю воду сама, оскільки молока їй не вистачило, тобто себе вони багато в чому ущемляли заради мене. Я ніде не ховалася, була на очах у людей. Іноді бригадир, що жив поряд з нами, посилав мене на легку роботу. Мої рятівники говорили, що я їх родичка.

Одного разу Дмитра Олександровича викликали в комендатуру і запитали, що за дівчинка у нього живе. Він сказав німцям, що я його родичка, з Маріуполя приїхала няньчити дітей. Одного разу я з Варварою Іларіонівною (дружиною Етемез Д.О.) були у дворі. Звідки не візьмися німець з гвинтівкою, і націлюється на мене. Тут моя господиня мене затулила собою та на ламаній німецькій мові сказала, що я її дочка. Фашист штовхнув її прикладом так, що вона повалилася на землю. Німець пішов і більше не приходив. Господарі скоро зрозуміли, що я не гречанка, а єврейка. Варвара Іларіонівна повела мене в церкву, на Паску поставити свічку. Але я ніколи там не була і не знала, що робити і як поводитися. Посиділа в скверику біля церкви 30 хвилин, а в середину так і не зайшла. Варвара Іларіонівна подивилася на мене, похи- тала головою, але нічого не сказала. Мої рятівники дуже ризикували – своїм життям і життям своїх дітей. Через мене, їх могли розстріляти будь-якої хвилини. Мене в сім’ї дуже любили. Старших я слухалася, дивилася за дітьми (їх було троє), обробляла город, виганяла на пасовиська корову, не відмовлялась ні від якої роботи. З дітьми я дружила, всі мене поважали, і тому я змогла вижити в ці важкі роки. У мене і у сестри не було з собою ні цінностей, ні дорогих речей. Ми нічим не могли віддячити своїм рятівникам за їх участь у нашій долі. Та, гадаю, що вони врятували нас не через речі, а тому, що як добрі і милосердні люди, розуміли, що без їх участі ми загинемо».

Після війни Зінаїда Григорівна повернулася в Донецьк і, пам’ятаючи про своїх рятувальників, довго шукала їх, поки не знайшла. Так зародилася дружба, заснована не на грошах, не на інших корисних речах, а на людяності, яка вря- тувала життя двом молодим єврейським дівчатам. В подяку за своє врятування Зінаїда Григорівна відправила свідчення до відділу «Яд Вашем», звернувшись туди за визнанням її рятувальників Праведниками народів світу, і клопотання жінки булі вдоволені. У листі, надісланому з «Яд Вашем», стверджувалося, що рятувальники будуть нагороджені почесною грамотою та медаллю, а їх ім’я будуть викарбувані на Стіні пошан в «Яд Вашемі». Через деякий час близькі родичі, бо рятувальників вже не було в живих, отримали нагороди за героїв.

Джерело: http://holocaust.kiev.ua/news/GOMER.pdf

 

Like! Share! 🙂

Share to Google Plus
This website needs your donation!
Please, choose the amount of payment
  UAH/month tzedakah
"Нам гумор подовжує життя", - це правило стосується не лише євреїв, але саме євреї так тонко і гостро можуть посміятися ...
Читать
Идиш
Одного разу якийсь єврейський кравець мав нерозсудливість відкрити крамницю в місті, де євреїв не любили, та ще й на головній ...
Читать
Приїжджає до провінційного міста єврей і поселяється в найкращому готелі. Господар особисто вітає нового, добре одягненого постояльця. Він читає анкету, ...
Читать
Идиш
Первая из пяти историй об уме руднянского ребе. Однажды к руднянскому ребе пришел еврей по имени Бенче Шпунт. — Шолом-алейхем, ...
Читать
1. — Помоги мне, Господи! Есть таки нечего, жить не на что, ни рубля в кармане... Голос с неба: — ...
Читать
/ Гумор