Олексій Коган, напевно, знає про джаз усе. Тисячі його радіопрограм та сотні концертів за його участю – яскраве підтвердження цьому. Він є продюсером та арт-директором компанії Jazz in Kiev, беззмінним куратором Волошинської сцени Jazz Koktebel, організатором Alfa Jazz Fest. Разом з тим Коган вже 31 рік поспіль веде радіопрограми, розповідаючи про своє захоплення широкому загалу – спочатку на державному радіо «Промінь», а тепер на FM-хвилях і в інтернеті. А ще він викладає на кафедрі Теорії музики в Київському інституті музики ім. Р.М. Глієра, хоча музикант не в захваті від сьогоднішніх студентів, які більше зайняті своїми смартфонами, ніж зосередженні на лекціях.
Сам джазмен скромно зауважує, що не любить публічні розмови – йому зручніше висловлювати свої думки та почуття через музику, але коли починає говорити, важко знайти більш цікавого співрозмовника.
Ви – успішна людина…
Я себе успішним не вважаю.
Добре, хай так. Проте ви знайомі з безліччю талановитих, успішних людей. Які якості, на вашу думку, є запорукою успіху?
По-перше, це – любов. Якщо ви не любите те, чим займаєтесь, – «давай, до свіданья» – як кажуть, нічого не буде. І друге: чим більше ви думаєте про власний успіх, тим більше віддаляєтесь від нього. У вас не вистачатиме часу робити те, що ви маєте робити.
А що, окрім улюбленої музики та онуків, про любов до яких ви часто говорите, робить вас щасливим?
Мир в Україні. І все. Хоча війна не заважає робити те, чим я займаюсь. Треба все одно робити те, що робиш, і нехай буде те, що має бути. Після того, як померла моя молодша сестра, я знайшов у її записничку таку мудрість: «Людина чекає великого щастя, а воно все маленьке і маленьке. Тому що щастя великим не буває. Великим буває тільки горе». Щастя теж не треба чекати. Чим більше ти відволікаєшся на такі речі, тим менше шансів.
Ви вірите в удачу чи для вас важлива тільки праця?
Деколи виграти щасливий лотерейний квиток – це важливо. Як приклад, колись відомий музикант Chick Corea вирішив створити групу – Chick Corea Electric Band. Він приїхав в Бостонську школу музики, послухав музикантів і просто ткнув пальцем, сказавши: «Будеш грати ти, ти і ти». Сьогодні кожен з цих чотирьох є зіркою сучасного джазу. Один з них – Ерік Маріентал — якось приїздив до Києва. Ми дружимо. Він сказав мені просту річ, яку не кожен музикант визнає: «Чувак, ти розумієш, що ми виграли щасливий квиток? Поруч стояли такі люди!», і він назвав прізвища музикантів, які я добре знаю, але зараз вони менш популярні. Я розподіляю музикантів на дві категорії: талановитих і верблюдів. Верблюди – це ті, які всього досягають своїми горбами. Талановиті люди від народження, як правило, більш ледачі, хоча так не завжди.
А успішний музикант – це який?
Успішний музикант вміє вийти на сцену, послати щось туди – і це повернеться проданими квитками, оплесками та бажанням ще раз прийти на концерт, щоб послухати його музику. Ще є таке слово – «репутація». Репутацію можна заробляти роками, а втратити за одну мить. Це дійсно те, чого треба боятися. Необхідно намагатися бути переконливим. А це важко.
В дитинстві Олексій Коган грав на скрипці, а підлітком мріяв стати професійним бас-гітаристом. І хоча його кар’єра склалася інакше, для душі 58-річний музикант досі виступає з концертами в київських клубах та на відкритих майданчиках в якості басиста Jazz in Kiev Band. До речі, саме Коган є автором фрази: «З усіх існуючих в світі шумів музика, безумовно, найдорожчий і неповторний».
До чиєї думки ви прислухалися в житті? Хто був і є для вас авторитетом?
Мій кумир – Уілліс Коновер. Він 42 роки вів джазову програму на радіостанції «Голос Америки» для Східної Європи. Цю людину, яка не висловила в ефірі жодного політичного маніфесту, називали символом антикомунізму. Чому він був страшний для тоталітарних режимів? Бо він давав можливість людям вибрати, що їм подобається. А в тоталітарному режимі обирати не дають. Коновер і сьогодні є прикладом для мене.
Ваші життєві авторитети та кумири пов’язані тільки з музикою?
Ні, для мене найважливіше – це профі. Колись в моєму будинку двірником працювала Віра Муштяца. Вона була справжнім професіоналом. Взимку під час снігопадів я о шостій ранку прокидався під шкрябання її лопати. А коли я виходив на вулицю в таку погоду, як зараз, весь двір був политий холодною водою, і тому легко дихалось. Будь-яка людина у своїй справі має бути профі.Тоді вона мене дуже цікавить. Я маю честь знати особисто лікаря, якого можна вважати гордістю нації, – не буду називати прізвище. Також я радий знайомству з успішним бізнесменом Євгеном Уткіним – він мій партнер та друг, який допомагає фестивалю. Для мене авторитетом є Єфрем Лукацький, знаменитий український фотограф (був фіналістом Пулітцерівської премії – авт.), один з найкращих репортерів. Людина, яка ходила під перехресним вогнем.
Ви багато говорите про свободу. Напевно, тому що джаз – це музика свободи. А що ви особисто вкладаєте в це поняття, адже воно для кожного звучить по-різному?
Свобода – це улюблена справа, спокій та здоров’я близьких. Людина не може думати про гарну програму, якщо, не дай Боже, у неї хворіють діти. Для мене гроші є важливим інструментом свободи. Питання — як ними користуватися. І дуже погано, коли їх немає – не на те, щоб купити яхту, а щоб зробити якісний фестиваль.
Більш ніж 200 зірок світового джазу, кілька десятків тисяч меломанів – таким був Alfa Jazz Fest 2016. Недарма в цьому році британська The Guardian включила львівський фестиваль в десятку головних джазових форумів Європи. Безперечно, Олексію Когану як організатору є чим пишатися – така подія стала справжнім промо для всієї України.
Свобода є неодмінною складовою щастя?
Безумовно. Просто свобода завжди умовна. І я радий, що працюю в умовах умовної свободи — вибачте за каламбур. У мене є привілей говорити в ефірі те, що я хочу. Але при цьому я не висловлюю ніяких політичних позицій – це умова. Будь-яка людина має себе обмежувати.
Чого ви навчаєте онуків, які цінності намагаєтесь їм передати?
Я навчаю їх головному постулату, якому вчили мене мій тато і мій дід. Кожного ранку, коли ти дивишся у дзеркало, найголовніше – щоб тобі в цю пику не захотілося плюнути (посміхається – авт.).
Кожного ранку, коли ти дивишся у дзеркало, найголовніше – щоб тобі в цю пику не захотілося плюнути.
Як цього досягти?
Мабуть, бути людиною.
Напевно, у вас були переломні моменти – ситуації, після яких ви щось важливе для себе зрозуміли, переусвідомили?
Мені не хочеться про це згадувати. Але для мене переломний момент – коли я зрозумів, що ніколи не буду бас-гітаристом, музикантом, яким збирався стати. І коли я зрозумів, що та проблема, яка з’явилася в мене в армії, насправді проблемою не є (Коган мав на увазі травму, яку отримав під час строкової служби – авт.). Треба радіти тому, що маєш. Коли ти вранці відкриваєш очі та скидаєш ноги з ліжка на підлогу, пам’ятай, що дуже багато людей не в змозі цього зробити. Треба жити сьогоднішнім днем, завтра може не наступити. Життя коротке, на жаль. Я згадую ще один його величність випадок. Мій тато, який ніколи не запізнювався і мене навчив не «жерти» час інших людей, – він лише одного разу запізнився на зустріч зі мною на 15 хвилин. І в цей час я зустрів людину, яка запропонувала мені працювати на радіо. Це був Микола Аммосов (директор радіо “Промінь” – авт.), саме йому Україна має дякувати за програму «25 хвилин джазової музики».
Ставши радіоведучим завдяки випадковій зустрічі, Олексій Коган протягом 10 років робив програму «25 хвилин джазової музики» на державному радіо «Промінь». Це перший джазовий радіопроект у пострадянській Украіні, який став дійсно популярним. Щороку Коган отримував тисячі листів від вдячних слухачів, йому навіть доводилося мирити в ефірі закоханих, а потім – отримувати запрошення на весілля.
Вам подобалася робота на радіо “Промінь”?
Подобалася – я ж там пропрацював 10 років. А потім всіх нас успішно скоротили. Але ми виконали державне завдання: зробити все можливе, щоб люди перестали слухати російськомовний “Маяк” і почали слухати україномовний “Промінь”. Це було радіо, де людина могла нарешті обирати щось для себе.
А що вам приносило більше задоволення в цій роботі: розповідати про музику чи мати такий вплив на слухачів?
Не буду кокетувати, для мене робота на радіо – це певною мірою маніпулювання, здатність впливати на людей. Нас вчили: якщо поганий настрій – додому. Людей, які на вас чекають, ваш настрій не хвилює. Вас повинен хвилювати їхній настрій. Ви заходите до них в дім. Ви кажете «добрий вечір», і ви маєте це сказати так, щоб люди вам вірили, що ви дійсно бажаєте їм доброго вечора.
Ваші слова: «Ніколи не перестану вірити, що в цій країні все зміниться на краще». Що можна змінити на краще в Україні? В які конкретно зміни ви вірите?
Себе. Почни з себе – це загальна істина.
Для кожного?
Мабуть, це буде довго. Як казав російський поет Некрасов: «Жаль только жить в эту пору прекрасную уж не придется ни мне, ни тебе». Люди мають почати думати по-іншому.
А як саме? Чого не вистачає співвітчизникам?
Українці завжди шукають власні проблеми у комусь іншому. Я не реформатор і не революціонер. Я знаю, що Україна житиме краще, коли в цій країні буде добре і старим, і дітям. А ще – коли кожна людина працюватиме на своєму місці чесно. Ось я абсолютно впевнений: якби всі ставилися до своєї роботи так, як ставлюсь я, – ми б жили краще.
Чи є у вас мрія? Що б ви ще хотіли зробити, створити у житті?
Я завжди робив те, що хочу. Єдине, чого я хочу в Україні, – це джазове радіо. Без політики, з гарними ведучими. Я не хочу бути ані директором, ані власником цього радіо – лише «ефірною конячкою» з деяким впливом на репертуарну політику, щоб до мене прислухалися. Якщо я не стану раптом дуже старим і нецікавим.
Найголовніший кайф для чоловіка – коли одного дня з’ясовуєш, що те, що ти робиш, подобається не тільки тобі одному.
Шукаєте шляхи до реалізації цієї ідеї?
Ні, я сам вже не готовий нічого робити. Коли у вас будуть гроші, приміщення, я вам це радіо запущу. Дайте мені точку опори – і я переверну все догори дригом (сміється). Команда в мене є. Сітка мовлення є. Скільки потрібно, щоб не було «Нью-Васюків»? 6-7 місяців, і радіо запрацює. А взагалі, найголовніший кайф для чоловіка – коли одного дня з’ясовуєш, що те, що ти робиш, подобається не тільки тобі одному. Коли люди зупиняють на вулиці й кажуть: «Дякуємо вам за програму, яка була позавчора». Причому кажуть про такі деталі, що ти розумієш – людина уважно слухала. Тут є і щастя, і успіх. Додайте миру в Україні – і матимете ідеальну ситуацію.
ФОТОГРАФІЇ КСЕНІЯ ДЕВ’ЯТКІНА
