В Бердичеві та Житомирі напередодні Другої світової мешкали чисельні єврейські громади. Після початку війни вони стали ще більшими: тисячам євреїв довелося тікати на схід, щоб врятуватися від переслідувань нацистів. Однак вже на початку липня 1941 року обидва міста опинися в німецькій окупації. Репресії проти євреїв почалися одразу. Спершу нацисти примусово переселили їх в гетто, а потім знищили. 3 листопада 1941-го року відбувся розстріл останніх мешканців Бердичівського гетто. Лише кільком вдалося врятуватися.
Валентина Коваленко з села Гришківці поблизу Бердичіва розповідає, як одного дня в листопаді в хату її бабусі Надії Чудакової постукали дві перелякані дівчинки. Вони втекли, коли німці повели їх разом з батьками на розстріл. Голодні і змерзлі, дівчатка пішки дісталися до найближчого села, Гришківців. Надія нагодувала дівчат і залишила на ночівлю.
Допомогати євреям було смертельною загрозою. Населенню окупованих територій було заборонено давати євреям прихисток і навіть годувати. Порушення заборони каралося розстрілом або повішенням.
Попри небезпеку Надія Чудакова три місяці переховувала дівчат в своїй хаті, на горищі або в підполі. Коли ховатися в селі стало небезпечно, ті вирішили піти в Житомир. Щоб німці не впізнали в них єврейок, Надія віддала одній з дівчат, Раїсі, свідоцтво про народження своєї доньки Ніли. Цей документ неодноразово рятував Раїсі життя. По документах Ніли вона прожила кілька років. Після війни Раїса Каплун емігрувала в Ізраїль, вийшла заміж і в 1995 році розшукала своїх рятівників. В 2017 році Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем присудив Надії Чудаковій і Нілі Шемшуріній звання Праведників і увічнив їхні імена на Стіні пошани. Доля другої дівчинки невідома.
Павло Стецюк з дружиною в роки війни жили в Житомирі по сусідству з багатьма єврейськими родинами. Павло працював завідувачем житомирського РАГСу. Багатьох євреїв він врятував від переслідувань, змінивши їм запис про національність в паспорті. Житомирських євреїв німці теж заточили в гетто. Опинилися там і сусіди Стецюків, родина Блюменфельдів. 21 вересня німці оточили гетто, щоб знищити мешканців. Дванадцятирічному сину Блюменфельдів, Моше, вдалося врятуватися від розстрілу. Переляканий хлопчик прибіг до сусідів. Павло сховав його в підвалі хати, де той переховувався до літа 1942-го року. Коли в Житомирі почалася нова хвиля обшуків, Павло провів Моше повз німецький контрольно-пропускний пункт і відвів на ферму, де хлопчик прожив до кінця окупації.
Сьогодні Моше Блюменфельду 92 роки. Він живе у Німеччині, має двох дітей, чотирьох онуків і трьох правнуків. В 2002 році родину Стецюків визнали Праведниками. Їхні нащадки продовжують жити в Житомирі, в тому самому будинку, де родина в роки війни переховувала Моше.
Меморіальний Центр Голокосту «Бабин Яр» збирає і документує історії українських праведників, щоб відтворити їх в матеріалах майбутнього музею. В Україні званням Праведників нагороджено вже 2634 особи.
Текст: Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». Фото – прес-служба Посольства Ізраїлю в Україні.
