Про що розповів лише один надгробок
Єврейські надгробки-мацеви від кінця XVII-го та до початку ХІХ століть славляться вишуканим декором та красивими барельєфами, що несуть багатюще смислове навантаження. Суть у тому, що юдаїзм суворо забороняє зображувати людей. Тому, аби показати небіжчика, його чесноти та певні особливості (професію, родовід тощо) різьбярі вдавалися до алегорій чи певних символів. Наприклад, надгробки коенів завше прикрашали зображенням рук, складених у вигляді «благословення коенів», а на мацевах левітів традиційно вирізблювали глек для єлею, посудину для омовіння рук чи процес омовіння.
Зображення також розкривали професію небіжчика: риба – рибалка, інструменти ремісника – рід занять, діжка – водовоз, музичні інструменти – музика. Ведмеді з галузками в лапах, з поміж іншого значення цього сюжету, зображували на могилах лікарів та цілителів. Тут галузки символізували не лише Райські Кущі, ароматами яких насолоджується душа (ведмедик) у Кращому Світі (надгробок по центру), але й лікарські трави.
На надгробках можна також побачити й справжнісінький зоопарк – левів, слонів, ведмедів, вовків, лисиць, оленів та ланей, зайців, білочок, орлів, лелек, журавлів, пеліканів, павичів, голубів та горличок, співочих пташок, риб та змій. А ще фантастичних єдинорогів, грифонів та левіафанів. Всі вони мають зашифроване значення, а разом утворюють цілу розповідь про померлу людину, що дублює чи доповнює епітафію.
Розшифровувати значення цих зображень наразі не будемо, бо вийде чимале дослідження. Зупинимося лише на одному надгробку зі Сатанова (Хмельницька область, Городоцький р-н). Ця мацева випадає за межі побаченого не лише на чималому Сатанівському некрополі, де лише «стара» частина (XVІ-початок ХІХ ст.) нараховує понад півтисячі пам’ятників, а й усього, що автор бачив до того.
Ми розглянемо надгробок, встановлений на могилі “важливої і скромної, спритної, розумної і сміливої пані Шпрінци, доньки рабина Яакова”, яка померла 1754 року.
Від інших мацев XVIII століття цей пам’ятник відрізняється надзвичайно тонким різьбленням з дрібною деталізацією. Також складається враження, що працюючи над пам’ятником, майстер поставив собі за мету розмістити на нього чи не всі зооморфні зображення, що використовуються в єврейській некрополістиці.
По самому центру навершя ми бачимо ведмедя (не дуже схоже, але то таки він). В єврейській некрополістиці зустрічається кілька сюжетів з цією твариною – вже згаданий ведмедик з галузками в лапах, та парочка клишоногих, які несуть на жердині грона винограду.
Ведмеді з виноградом – це біблійні розвідники, які повертаються до єврейського народу в пустелю з доброю звісткою про родючість Ханаанської землі. Нагадаємо, що людей зображувати заборонялося. У даному випадку, такий сюжет – нагадування, що в Кращому Світі праведного іудея чекає належна йому частка благ (виноград) Райського саду.
Самотній ведмедик на могилі «сміливої пані Шпрінци» символізує воскресіння з мертвих. Восени він спускається в підземний барліг (могилу), та спочиває там до весни, після чого прокидається (воскресає) та виходить на сонце. Ведмедів також традиційно зображували на надгробках людей які мали ім’я Дов або Бер – тобто Ведмідь. Але останнє нашого випадку не стосується.
Над ведмедем бачимо парочку “тотемних” для євреїв левів, які тримають корону, що вказує на непростий статус похованої.
Лев, нагадаємо, чи не найпоширеніше зображення на мацевах. В юдейській традиції ця тварина уособлює єврейський народ. Нагадаємо, що згідно благословення, даного праотцем Яаковом його синам, лев є вічним символом коліна Юди, з якого походять царі Ізраїлю Давид, Соломон та їх нащадки, а в майбутньому – Машиах.
У своїй масі різьбярі досить приблизно уявляли собі, що це за тварина така – лев. Царі звірів бували більше схожі на оброслих гривою патлатих вовків чи навіть “скажених їжачків”. Часом вони мають майже людське обличчя та “козацькі” вуса. Пояснення просте – у старих рабиністичних книгах левів описували, як тварину, що схожа на величезного вовка з майже людським обличчям, вусами, гривою та хвостом з китичкою. Леви з надгробка пані Шпрінци теж з цієї категорії і назвати їх занадто реалістичними досить складно.
В нижньому лівому кутку зображено вовка з козенятком лані в пащі. Цей досить рідкісний сюжет має кілька значень. Вовк тут може символізувати як янгола смерті, який вирвав з тіла душу – козенятко, так й насильницьку смерть. Враховуючи останню обставину стає зрозумілим визначення «смілива», яке досить нечасто можна зустріти на жіночих надгробках. Не виключено, що жінка вчинила опір розбійникам чи грабіжникам.
З протилежного, правого, боку бачимо оленя, який чухає носа заднім копитом – символ краси, Землі Ізраїлю, в “Мішні” – символ швидкості при виконанні Божих заповідей.
В верхніх куточках барельєфу також бачимо парне зображення квіточок та голубок – що перші, що другі – втілення прекрасних очей коханої. Тут варто згадати вірш з «Пісні над Піснями» – «Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої – голубки…»
Якщо пошукати, то серед мережива рослинного орнаменту, що символізує Райський Сад, можна знайти мініатюрного зайчика (душа в Раю). Очевидно, що з протилежного боку був парний косоокий – добре видно, що у цьому місці фрагмент оздоблення втрачено.
Варто зазначити, що популяція кам’яних зайців у Сатанові одна з найбільших і за поголів’ям хіба що поступається левам. Тут бачимо певний антагонізм. У єврейській традиції зайчик – тварина абсолютно «некошерна», тобто – нечиста. Здавалося б такій не місце на могилі глибоко релігійного єврея (втім, як й лисицям, вовкам та ведмедям). Але, у даному випадку, одвічний заячий страх, який давно став притчею во язицях, виступає у вищій, духовній формі – страху перед Г-дом.
Але це ще не все!
За правилами, в епітафіях відступи в колонці тексту заборонені. Зазвичай, майстри досягали «рівності» тексту розтягуючи чи стискаючи ширину літер. У випадку з надгробком сміливої пані Шпрінци, майстер застосував засіб, що більше ніде на сатанівському цвинтарі не зустрічається. Та й на інших некрополях автор такого не бачив. Аби «заповнити» весь рядок, він вставив у нього зображення павича (символ краси землі Ізраїлю, а ширше – Раю) та, трішки нижче, – лисички.
Лисиці в давній єврейській традиції символізують зруйнований Храм (знівечений виноградник), а ширше – смерть.
Крім того, в оздоблені надгробка ми бачимо виноградні грона. Виноград в єврейській традиції має безліч значень. Найпростіше – родючість, багатство землі Ізраїлю, а на надгробку – частка благ Раю, що належить праведній душі.
А ще виноград – практично єдиний плід з прозорою шкіркою, яка дозволяє побачити його вміст. Відповідно, людина з чистою душею, як стигла виноградина, постійно демонструє оточуючим свій прекрасний внутрішній світ.
Ось таку історію розповів усього лиш один надгробок.
Текст та фото – Дмитро Полюхович.
