На початку цього тижня волонтерська спільнота краєзнавців провела заходи по відновленню мацевот, зруйнованих часом та природними силами, на єврейському секторі Куренівського кладовища.
Як писав видатний знавець іудейського закону рабин Ільяху бар Беньямін-Вольф Шапіро ще у 17 сторіччі у своїй книзі “Елія Раба” – надгробний пам’ятник встановлюється для того, щоб померлий не був забутий, і пам’ять про людину зберігалася у часі для поколінь його нащадків.
Але так скалось життя, що у наш час Куренівське кладовище, місце останнього спочину цілого покоління киян єврейської національності, є позабутим. Причиною цього є не тільки тяжкий спадок радянського влади, яка намагалась відірвати єврейську націю від свого коріння, та привести до асиміляції у безликий стан “єдиного радянського народу”, але й складний економічний період становлення української державності у 1990-х роках, що призвів до великих еміграційних процесів. Ці та й інші причини призвели до сучасної ситуації, коли єврейський некрополь Києва неспішно перетворюється на якусь сомнамбулічну та химерну локацію, де серед майже лісових хащ та хитросплетінь ліан, видніються чудернацькі за архітектурою надгробні пам’ятники з мармуру чи граніту різних відтінків та кольорів. Довоєнні монументальні надгробки з жовто-золотими написами на івриті, післявоєнні пам’ятники з зірками Давиду та вицвілими фотографіями, де обриси обличь нагадають про твори Шолом-Алейхема чи Менделе Сфоріма. До речі, рідний брат Алейхема, Вольф Рабинович, також тут похований. Його пам’ятник, що вже похилився від віку, знаходиться поруч з білосніжним охелем, четвертого голови чорнобильського клойзу хасидів, Тверського Шломо-Бенціона.
Хоча на кладовищі існує діюча адміністрація, але обмежених сил кількох працівників, які роблять усе можливе, вистачає лише на невеликий об’єм роботи. Тим більше, законодавство чітко каже, що догляд за місцем поховання це обов’язок родичів, а не адміністрації.
Тому наша невелика група дослідників єврейської старовини, почала у цьому році проводити прибирання занедбаних могил, зрізання чагарників, та інших зелених насаджень, які самосієм розрослися серед старих ділянок кладовища. З березня провели вже одинадцять акцій за час котрих, змогли навести лад на деяких найбільш старих та захаращених ділянках. Але крім цього, ми також вирішили почати своїми силами відновлення зруйнованих надгробків. Цемент та необхідні будівельні матеріли придбали за свій рахунок, та у вільний час провели першу, але не останню акцію по ремонту найбільш пошкоджених пам’ятних знаків. 
У нашій невеликій волонтерській громаді всього декілька чоловік, але окремо хочеться подякувати одному з членів нашої команди – Сергію Островському, який забезпечив нас інструментами для виконя цих реставраційних робіт.
Подібні заходи по наведення ладу на Куренівському кладовищі плануємо проводити й надалі.
Автор тексту та фото Павло Зельдич.
