Село Ксаверів та його єврейське минуле

Село Ксаверів, розташоване на Поліссі, спирається на багате минуле. Важливою сторінкою його історії була єврейська громада, яка тут проживала протягом багатьох століть. Пам’ять про неї майже зникла, залишившись лише у згадках декількох старожилів та архівних документах. Однак дослідники та краєзнавці продовжують розкривати історію села.

Серед лісів Житомирського Полісся, далеко від головних доріг розташувалося невеличке село Ксаверів. На сьогодні це звичайне, типове українське село, чисельністю населення не більше чотирьох сотень мешканців, але ще декілька віків назад це було жваве містечко з строкатим, змішаним населенням, де крім українців були й громади іудеїв, поляків та навіть росіян-старообрядців. Регулярні ярмарки, які тут почали проводити ще за дозволом короля Владислава IV, та дарування Магдебурзського права, розповідають нам про багате та насичене минуле містечка.

Єврейська громада, яка проживала тут понад два століття, також є важливою сторінкою у історії цього краю. На сьогодні, нажаль, пам’ять про общину євреїв Ксаверова зберіглась лише у пам’яті поодиноких старожилів села, та окремими документами у архіві Житомирською області. І тому, що б виправити це, після краєзнавчої поїздки у село, де було проведено опитування респондентів, та праці у читальних залах архіву, була написана ця замітка. 

Перший письмовий документ, де згадується про іудейську громаду, це покази київського міського суду, де зазначено, що у 1750 році гайдамацький загін під керівництвом Івана Подоляки, пограбував місцевого єврея на суму у сім карбованців.

У часи Речі Посполитої регулярно проводилися податкові ревізії з метою поліпшення зборів різних податків, і завдяки цим архівним документам можливо прослідкувати динаміку зміни чисельності населення. Для дослідників та краєзнавців ці дані є гарним шаром корисної інформації, наприклад з цих ревізій можливо дізнатися, що у 1765 році Ксаверов був кагальним центром, тобто у місті був кагал – орган єврейського самоврядування. У містечку проживало 73 польських підданих юдейського віросповідання, а в усьому кагалі нараховувалось 96 осіб євреїв: у селі Калинівка – 4, у селі Обиходи – 7, Сарнівка – 6, Велика Діброва – 7.

Але вже через десять років, в 1775 році відбувається різке падіння чисельності кагальної громади, і в містечку налічувалося 37 євреїв, які займали 11 будинків. Податків за цей рік громада кагалу (Ксаверів із навколишніми селами – 68 осіб) сплатила 192 злотих.
У наступні три роки чисельність єврейської діаспори продовжувала знижуватися, і вже 1778 року в Ксаверові у трьох будинках проживало лише 17 євреїв.

У 1784 році з цих ревізій видно, що громада стала потихеньку збільшуватися, і налічувала вже 22 особи, які проживали в 5 будинках. А вже у 1791 році в містечку нараховувалось 39 осіб іудеї. Такі коливання чисельності єврейської громади можливо пояснити процесами першого поділу Речі Посполитої, коли у 1772 році від території держави було відторгнуто 30 відсотків земель на користь Пруссії, Австрії та Росії. Оскільки ці держави проводиди досить негативну політику щодо іновірців, то більшість єврейської діаспори були вимушені переселитися у глиб держави, що сприяло збільшенню конкуренції серед вже сталої економічної діяльності у великих містах центральної Польщі та Литви.

Декілька слів потрібно сказати про роль євреїв у економіці сільської місцевості того часу нашого регіону, оскільки більшість українського населення знаходилося у феодальній залежності від землевласників, то селяни були обмежені у свободі пересування. Великі феодали католицького чи православного віросповідання були зацікавлені у отримані додаткової вартості від продажу продуктів сільського господарства, тому євреї, як верства населення, що мала свободу пересування поступово зайняли нішу економіки, як посередники між містом та селом, забезпечуючи натуральний міновий товарообіг між селянами та ремісниками.

Після другого розділу Речі Посполитої у 1795 році Ксаверов переходить під юрисдикцію Російської Імперії і стає містечком у Базарській волості Овруцького повіту Волинської губернії. 

Перша половина дев’ятнадцятого сторіччя для економіки Житомирсько Полісся була досить травматичним періодом, так як прикордонний регіон раптово став віддаленим від кордонів та торгових шляхів, а також, відбулися процеси перерозподіл власності землі та зміна законодавчох бази. Але стрімкий науково-технічного прогрес, що відбувся у світі та початок розвитку капіталістичних відносин змогли до початку двадцятого сторіччя вирівняти деякі проблеми регіону.

Вже у 1847 році чисельність єврейської громади Ксаверова становила 330 осіб. У ревізських казках Овруцького повіту 1858 року зазначено, що у містечку Ксаверів, займаючи 17 будинків, проживало 83 цехових євреї (40 чоловіків та 43 жінки). А також 313 євреїв міщанського стану (155 чоловіків та 158 жінок), які займали 77 домоволодінь. Таким чином, загальна кількість єврейської громади становила 396 осіб.

Звичайно, така велика громада повина була мати свою синагогу, але вперше у документах молитовний будинок юдеїв Ксаверова зазначений у статистичних даних МВС Волинської губернії 1859 року.

За даними польської енциклопедії “Географічний словник Королівства Польського”, у 1870 році містечко Ксаверів складалося з 73 домоволодінь, де мешкало 401 міщан, з яких 224 особи були євреями. Однак у “Матеріалах статистичних досліджень Волинської губернії” за 1869 рік вказується загальна чисельність населення 470 людини, у тому числі євреїв лише 82 людини. Такі різкі протиріччя між кількістю населення, а також мала чисельність єврейської громади порівняно з даними 1858 року, можна спробувати пояснити тим, що Ксаверов був частково приватновласницьким містечком, а частково казенним, тому дані якої саме частини наведені в даному статистичному документі, не зрозуміло.

За даними 1885 року в Ксаверові була казенна школа, заїжджий двір, а також два водяні млини. Також існувала одна синагога.

Місце знаходження синагоги, у 1930-60 роки будівля адміністрації колгоспу. Демонтована у 1990-х роках.

 Згідно з всеросійським переписом 1897 року, загальна чисельність жителів вже була вказана – 1241 людина, з яких євреїв було 455.

Відомо, що з 1908 року посаду казенного рабина містечка обіймав Арон Камінер, 1881 року народження, на цій посаді він відповідав за облік метричних книг громади.

Завдяки рекламному буклету “Південно-Західний край у 1913 рік” відомо, що представники єврейської громади Ксаверова володіли єдиним складом аптечних товарів, єдинии в містечку хлібною крамницею, а також були власниками 17 торгових лавок, серед яких було 14 баккалій. Місцеві єврейські ремісники займалися виготовленням виробів зі шкіри та торгівлею по ярмарках сусідніх містечок.

Під час першої світової війни мобілізаційні заходи зачепили кожне містечко та село України, не оминула ця участь й Ксаверів. На фронтах першої світової війни воювало 28 жителів Ксаверова, вісім з яких були представники місцевої єврейської діаспори: Кіржнер Сендер Фреймович, Хабінський Хаїм, Шахман Меєр Аронович, Гутман Арон Лейба-Меєрович, Гейфман Пейсах Євсійович, Кіржнер Іцко Бенціонович, Кіржнер Сендер Єфроїмович.

Під час подій української революції, а саме у травні 1919 року у Ксаверові стався погром, загони отамана Дмитра Соколовського зайняли містечко, поле чого було влаштовано пограбування єврейської та польської частини населення.

 У 1923 році у Ксарові проживало 448 громадян єврейської національності, а через три роки, у 1926 – вже 495 осіб.

 

У серпні 1941 року селище було зайняте німецькою армією, і приблизно 17 вересня 1941 р. силами зондеркоманди 4а були розстріляні 50 євреїв-жителів Ксаверова, і 140 євреїв з містечка Базар (відповідно до ГА рф ф.7022, оп. 3), розстріли проводились у сусідньому селі Скурати.

Локація братської могили у селі Скурати. На сьогодні ніяк не відмічено.

Єврейський цвинтар колишнього штетлу був пошкоджений під час війни, кам’яні надгробки, ймовірно, використали для будівельних потреб. Згідно з інформацією отриманою від старожилів, більшість надгробних пам’ятних знаків були виконані у унікальному поліському стилі – дерев’яних горизонтальних псевдо-склепів, які ще зберігали свої обриси до кінці 1960-х років, після чого остаточно зникли під плином часу.

Такая унікальна традиція дерев’яних мацевот була розповсюджена серед поліських штетлів від Волинської області до Чернігівської. Зберіглися дореволюційні фотографій цвинтарів Піньська, Чорнобиля, Овруча, Гомеля, де зафіксовані такі надгробки. На сьогодні єдиним в Україні місцем, де вони зберігалися є місто Народичі.

Сьогодні цвинтар, який знаходиться на північ від дороги на село Савлуки, за один кілометр від житлової забудови, не має жодних надгробних пам’яток, і по суті перетворився на лісовий масив.

Сучасний вигляд єврейського цвинтаря села Ксаверів. Та довоєнне фото цвинтаря Овруча, наведено для прикладу зовнішнього вигляду дерев’яних горизонтальних псевдо-склепів.

У післявоєнний час євреями селища, що повернулися з евакуації, було встановлено пам’ятник загиблим під час Голокосту.

Пам’ятник знак встановлений у 1965 році, поруч з кладовищем.

Автор тесту та фото: Павло Зельдич