Напад ХАМАСу 7 жовтня та подальша війна в Газі перекроїли глобальні дискусії про євреїв, Ізраїль і антисемітизм.
джерело: blogs.timesofisrael.com, переклад: jewish.org.ua
Індія, яку тривалий час вважали суспільством без глибоко вкоріненого антисемітизму, нині стикається з імпортованими ідеологічними течіями, що ускладнюють її політичний та інтелектуальний ландшафт. У результаті зростає розкол між тими, хто бачить в Ізраїлі природного союзника у боротьбі з радикальним ісламізмом, і тими, хто розглядає конфлікт у Газі як частину глобальної антиколоніальної боротьби. У центрі цього протистояння постає ширше питання: чи починає Індія вбирати форми антисемітизму, раніше чужі її соціальній тканині?
Історично взаємини Індії з єврейськими громадами були винятковими. Єврейські спільноти в Кочині, Мумбаї та Калькутті протягом століть жили без систематичних переслідувань, які визначали єврейське життя в Європі чи на Близькому Сході. Вони зберігали свою релігійну ідентичність, водночас інтегруючись у місцеве суспільство, а культурні та політичні структури Індії ніколи не породжували антисемітських законів або масової соціальної ворожості. Ця історія стала частиною цивілізаційного етосу Індії — прикладом плюралізму, який давав притулок меншинам від євреїв до парсів і вірмен.
Втім, антисемітські ідеї ніколи не були цілковито відсутні. З приходом колоніальної модерності та поширенням глобальних ідеологій деякі теорії змови й антиєврейська риторика проникли до Індії ззовні. Ісламістські мережі пов’язували антиєврейські настрої з палестинською боротьбою, тоді як частина лівих переймала антиізраїльські й антисионистські рамки, що розмивали відмінність між Ізраїлем, сіонізмом і євреями. Ці ідеї циркулювали на маргінесі, але не визначали мейнстримну політику. Події 7 жовтня, однак, змінили ситуацію.
Оскільки в Індії єврейська громада дуже невелика, дискусії про євреїв і антисемітизм не нагадують дебати в Європі чи Північній Америці. Вони розгортаються через зовнішньополітичні орієнтації, ідеологічні ідентичності та символічну політику. Уряд Нарендри Моді відреагував на події 7 жовтня жорсткими заявами солідарності з Ізраїлем, однозначно кваліфікувавши дії ХАМАСу як тероризм. Провладні медіа підхопили цю лінію, а індуїстські націоналістичні групи дедалі частіше представляють Ізраїль як «цивілізаційного союзника» — ще одну давню спільноту, яка довго зазнавала переслідувань і нині веде боротьбу з ісламістським екстремізмом. Для них підтримка Ізраїлю є водночас стратегічною необхідністю і моральною позицією.
З іншого боку, ліві студентські організації, частина інтелектуалів і мусульманські групи трактують війну в Газі як боротьбу проти колоніалізму та гноблення. Кампусні протести й академічні заяви засуджують Ізраїль як державу апартеїду та звинувачують його в геноциді, відтворюючи домінантну мову західного прогресивізму. Ця критика подекуди має підстави, але часто скочується в антисемітизм, особливо в соціальних мережах. Твердження про те, що «сіоністи контролюють світову політику», що єврейські лобі маніпулюють медіа, або що Ізраїль сфабрикував повідомлення про злочини 7 жовтня, відтворюють давні антисемітські тропи. За відсутності помітних єврейських громад в Індії, які могли б бути живим контраргументом, така риторика залишається без виклику й існує в абстрактному вимірі.
Центральною проблемою стає відмежування легітимної критики ізраїльської політики від антисемітизму — виклик, що дедалі виразніше проявляється не лише в Індії, а й у всьому світі. У деяких активістських колах критика Ізраїлю набула всеохопного характеру: заперечується сам факт того, що Ізраїль став жертвою тероризму, відкидаються задокументовані свідчення вбивств і сексуального насильства, а дії ХАМАСу подаються як «опір». Академічні дискусії часто розглядають Ізраїль виключно крізь колоніальну або апартеїдну призму, не залишаючи простору для єврейського історичного досвіду чи легітимності єврейського національного самовизначення. Антисемітизм при цьому рідко виступає окремою аналітичною категорією.
Водночас індійські соціальні мережі стали сприятливим середовищем для імпортованих теорій змови. Наративи про «сіоністський контроль» фінансів, Голлівуду чи Вашингтона, популяризовані в західних ультраправих та ісламістських колах, дедалі ширше поширюються серед молодих індійців. Вони знаходять відгук, бо апелюють до тривог щодо глобальних структур влади, нерівності та західного впливу. З огляду на величезну онлайн-аудиторію Індії, головним ризиком стає не масове антисемітське насильство, а нормалізація ідей, яким історично опиралася сама індійська традиція.
Поглиблення партнерства
Підхід Індії до ізраїльсько-палестинського конфлікту після 7 жовтня, ймовірно, розвиватиметься за трьома напрямами. По-перше, партнерство між Індією та Ізраїлем у сферах оборони, технологій і боротьби з тероризмом і надалі поглиблюватиметься. Ця інституційна близькість зміцнюватиме місце Ізраїлю в стратегічному мисленні Індії та обмежуватиме вплив антиізраїльської риторики на державну політику.
По-друге, поляризація між проізраїльськими індуїстськими націоналістами та антиізраїльськими лівими й мусульманськими середовищами, ймовірно, посилюватиметься. Кожен табір проєктує власну політичну ідентичність на цей конфлікт: для одних Ізраїль стає символом стійкості й національної безпеки, для інших — символом поселенського колоніалізму та гноблення.
І, нарешті, соціальні мережі залишатимуться головним каналом поширення антисемітського контенту. Імпортовані уявлення про «єврейську світову владу», позбавлені нюансів і історичного контексту, можуть і далі поширюватися серед молоді, яка не має безпосереднього контакту з єврейськими громадами або глибших знань про історію Західної Азії.
Сила Індії завжди полягала в її здатності засвоювати глобальні ідеї, не втрачаючи власного плюралістичного ядра. Історична відсутність антисемітизму в Індії не була випадковістю — вона виросла з цивілізаційної етики, що дозволяла меншинам співіснувати без страху. Проте цю спадщину не можна вважати гарантованою. Ідеологічні баталії після 7 жовтня показують, як швидко імпортовані наративи можуть змінювати локальні дискусії навіть у суспільствах, де антисемітизм не має власних коренів.
Виклик для Індії полягає не лише в управлінні дипломатичними відносинами з Ізраїлем чи реагуванні на студентські протести. Йдеться про забезпечення того, щоб дискусії про Газу, Палестину та Ізраїль залишалися заснованими на фактах, історичній обізнаності та моральній чіткості. Підтримка палестинських прав цілком сумісна з відкиданням антисемітизму й антисионизму. Так само підтримка Ізраїлю як стратегічного партнера не зобов’язує схвалювати кожен аспект його воєнної політики.
Якщо Індії вдасться втримати цей баланс, вона може стати прикладом зрілого й принципового підходу до конфлікту, який поляризував значну частину світу. Якщо ж ні — вона ризикує імпортувати форми упередження, яким її власна історія довго протистояла.