В Ізраїлі 2025 року швидко розмиваються межі між сферами влади.
джерело: 972mag.com, переклад: jewish.org.ua
Інструменти контролю, які протягом десятиліть застосовували проти палестинців під окупацією — військові накази поруч із цивільними законами, необмежена сила поряд з офіційними інституціями — дедалі частіше спрямовані на палестинців-громадян Ізраїлю та єврейських дисидентів. Особливо помітно це стало в академічному середовищі.
Показовими стали дві події в листопаді.
6 листопада викладач громадянознавства Алєк Єфремов відвідував церемонію випуску своєї сестри в Єрусалимському єврейському університеті. Там він побачив міністра нацбезпеки Ітамара Бен-Гвіра й вигукнув на його адресу, що той є расистом, каханістом і шанувальником Баруха Ґольдштейна, який у 1994 році розстріляв 29 палестинців у Хевроні. Охорона вишу вивела Єфремова, після чого поліція затримала його, закувала в наручники, доправила до відділку, оголила для «огляду» та заборонила відвідувати кампус 15 днів.
Університет засудив арешт, а поліція під тиском критики заявила про внутрішню перевірку, хоча такі розслідування зазвичай нічого не змінюють.
Через тиждень заступник міністра в офісі прем’єра Алмог Коен увірвався просто в аудиторію Бен-Ґуріонівського університету в Беер-Шеві. Він перервав лекцію викладача Себастьяна Бен Даніеля, давнього критика політики уряду, звинувативши його в «антисемітських висловлюваннях» і «образі солдатів ЦАХАЛу». Разом із ним зайшли активісти ультраправого руху «Ім Тірцу», які знімали подію на відео. Університет подав заяву до поліції, зазначивши, що втручання політиків у навчальний процес є недопустимим.
Обидві події демонструють розмивання межі між законною владою та прямою політичною силою. Те, що десятиліттями застосовувалось проти палестинців на окупованих територіях, нині практикується всередині Ізраїлю, включно щодо єврейських громадян.
Соціологиня Яель Берда пояснює цю тенденцію через механізм «позначення ворога» — коли людину визначають загрозою не за діями, а за ярликом. Одного слова чи посту вистачає, щоб перетворити громадянина на «об’єктивного ворога», без потреби доводити провину. Це давно стосується палестинців, а тепер — дедалі частіше — єврейських академіків, студентів та критиків уряду.
Інституції намагаються реагувати, але часто роблять це тією ж мовою «порядку й безпеки», що лише підсилює владу над ними. Натомість проблема полягає не в «безладді», а в самому політичному механізмі, який переводить інструменти окупації в цивільну сферу.
Берда наголошує: доки існує система, що потребує постійного «внутрішнього ворога» для свого виправдання, заклики «повернути порядок» не спрацюють. Єдиним дієвим шляхом вона називає політичне протистояння механізму маркування ворогів і створення спільних єврейсько-палестинських просторів, незалежних від державного контролю.