Щовесни в Ізраїлі три важливі державні дати — День пам’яті жертв Голокосту, День пам’яті загиблих військових та жертв терактів, а також День незалежності — вибудовують єдиний національний наратив.
джерело: 972mag.com
Він підкреслює перехід від беззахисності єврейського народу до силового самоствердження, а також акцентує, що жертви, принесені заради держави й колективної ідентичності, мають сакральне значення.
Ця логіка закладається ще в школі: учнів знайомлять із історією сіоністського руху, влаштовують щорічні церемонії пам’яті, а перед призовним віком більшість старшокласників відвідують колишні нацистські концтабори в Польщі.
Атака ХАМАС 7 жовтня і подальша багатофронтова війна стали продовженням цієї історичної схеми. У медіа події багаторазово описувалися як «погром», що відсилало до образу єврейської беззахисності у минулому. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу назвав атаку «найгіршим злочином проти євреїв після Голокосту».
Ці смисли швидко набули візуального втілення. Підприємства, медіа і державні установи наповнили публічний простір гаслами на кшталт «Разом ми переможемо» та подяками «героям» силових структур. Навіть кавова компанія Elite тимчасово перейменувала свою «турецьку каву» на «Разом переможемо», реагуючи на заяви турецького лідера Реджепа Ердогана про підтримку палестинців.
Паралельно виник інший, стихійний пласт символіки. Майже одразу після перших ударів по Газі портрети молодих ізраїльтян — переважно військових, але інколи й цивільних — почали масово з’являтися на ліхтарних стовпах, зупинках транспорту, вікнах кав’ярень і на автомобілях. Це були приватно надруковані меморіальні наліпки, ініційовані родинами та друзями загиблих. Така форма вшанування швидко поширилася по всій країні.
Коли наземна операція у Газі розгорнулася, а кількість загиблих солдатів зросла, наліпки набули майже уніфікованого вигляду: фото посміхненого військового в формі, іноді з гвинтівкою чи на тлі пустельного пейзажу. На багатьох — символи підрозділів або логотип «Війни Залізних мечів». Під іменами майже завжди стояла традиційна абревіатура HYD — «Нехай Бог помститься за його кров», фраза, що увійшла в широкий обіг під час війни.
Окрім стандартних елементів, наліпки містять короткі цитати, які, за задумом авторів, передають характер чи життєве кредо загиблого. Частина з них апелює до релігійних текстів або до образу Єрусалима, інші — до «культури підрозділу» з її військовими жартами та риторикою жертовності. Є й сентиментальні варіанти, що підкреслюють молодість загиблих. Одна з наліпок читається як самоіронія: «Я не хочу наліпки». Інша — як втілення юнацького пафосу: «Мамо, я ступаю в історію!»
Дедалі густіше вкриваючи зупинки, стовпи й стіни, ці меморіальні наліпки стали одним із найвиразніших символів внутрішньої мобілізації Ізраїлю. Вони поєднали приватний біль родин із загальнонаціональним закликом до продовження війни і стали елементом візуальної культури, що зміцнює підтримку ідеї «повної перемоги» в Газі.