Розкрито записи юних в’язнів, які після визволення заснували кібуц у Німеччині.
джерело: haaretz.com, переклад: jewish.org.ua
Нещодавно оприлюднені фрагменти спільного журналу «Кібуца Бухенвальд» відкривають унікальний погляд на життя молодих вцілілих євреїв, які після визволення з концтабору вирішили заснувати колективне поселення — прямо на німецькій землі. Записи зроблені у 1945 році групою юнаків і дівчат, що шукали спосіб повернути собі людяність, спільність і майбутнє.
Одним із найвідвертіших уривків став запис 21-річного Меїра Скорцького від червня 1945 року: він визнає, що питання сексуальних стосунків з німцями для групи є «дуже болючим». Молоді люди, які лише два місяці тому були в’язнями Бухенвальда, тепер жили у власному тимчасовому кібуці, намагаючись зрозуміти, що дозволено, що заборонено й як поєднати особисті бажання з пережитою трагедією.
Журнал містить не лише міркування про близькість. У ньому зібрано щоденне життя групи: гумор, суперечки, побутові труднощі, плани на еміграцію до Палестини, а також напруженість між вцілілими, які по-різному переживали травму. Ці записи показують, що поруч із глибоким болем виникали й моменти відродження — дружба, романтичні симпатії, спроби знову відчути нормальність.
Кібуц був заснований одразу після визволення й став місцем, де молоді люди намагалися відбудувати себе фізично та психологічно. Їхня ініціатива спиралася на ідеї сіонізму та колективної праці, які давали життєву мету після повного знищення колишнього світу.
Відкриття журналу важливе й тим, що показує рідкісний пласт історії — емоційні дилеми і внутрішні суперечності тих, кого історики зазвичай змальовують лише як жертв. Тут же вцілілі постають живими людьми з бажаннями, страхами, гнівом і здатністю до відновлення.
Архів кібуца зберігався десятиліттями, і лише тепер його частина стала доступною для дослідників. Вона проливає світло на перші місяці життя після катастрофи, коли молоді вцілілі з Бухенвальда намагалися створити нову спільноту та нову ідентичність у тіні щойно пережитого Голокосту.