2026 рік може стати моментом, коли стане зрозуміло, чи здатен сіонізм і надалі існувати як життєздатний національний проєкт, чи ж він почне сповзати у вкрай темне майбутнє. Майбутні вибори визначать, чи спроможний Ізраїль здійснити глибокий і необхідний ремонт державних інституцій та чи має він лідерство, здатне відрізняти довгострокові національні інтереси від дрібної політичної гри.
джерело: jpost.com, переклад: jewish.org.ua
Далі наведено мінімальний набір умов, без яких неможливе виживання країни як єврейської, демократичної та модерної держави з моральною легітимністю.
Без реального розслідування немає оновлення
Ізраїль повинен створити справжню державну комісію з розслідування подій 7 жовтня. Вона потрібна не лише для визначення відповідальності, а й для розуміння того, як зазнала краху ціла система, та для недопущення повторення подібного в майбутньому. Відмова дотримуватися закону 1968 року про незалежні комісії є прозорою спробою уникнути відповідальності, яку уряд, разом із військовим керівництвом, очевидно несе.
Заміна державної комісії так званим «урядовим переглядом» не матиме ні суспільної довіри, ні морального авторитету. Спроби перекласти провину на опозицію чи судову систему є образою здорового глузду. Агресивне цькування судової влади лише поглиблює шкоду. Усе це має припинитися.
Без справжнього закону про призов немає рівності
Ізраїль має перезавантажити свої відносини з ультраортодоксальною громадою, починаючи з обов’язкового й рівного для всіх закону про призов. Неможливо, щоб цілий сектор населення, який зростає такими темпами, що за кілька десятиліть може стати більшістю, був звільнений від захисту суспільства, яке перебуває під загрозою.
Реальний закон про призов не зобов’язаний ігнорувати чутливі питання, але він має бути обов’язковим. Військова служба для тих, хто до неї придатний, і змістовна цивільна служба для інших — у сфері охорони здоров’я, соціальної допомоги, освіти, реагування на надзвичайні ситуації та підтримки громад. Служба є входом у громадянську належність, формування навичок і спільної відповідальності.
Сьогоднішня система стимулів заохочує безробіття й відсутність освіти: державне фінансування шкіл без базової навчальної програми, соціальні виплати, що консервують бідність без інтеграції, і стипендії, які прирікають дорослих чоловіків на постійну залежність.
Це економічно нежиттєздатно й морально невиправдано. Натомість держава повинна пов’язати фінансування з наявністю базової навчальної програми, переорієнтувати підтримку на професійну підготовку та зайнятість і забезпечити реальний захист тим, хто обирає інтеграцію.
Без відокремлення від Західного берега немає єврейської держави
Ізраїль має зупинити розширення поселень за межами безпекового бар’єра та взяти на себе зобов’язання щодо відокремлення від більшої частини Західного берега. Подальша експансія за бар’єром закріплює реальність, у якій Ізраїль керує мільйонами палестинців без громадянства, і штовхає державу до нерозв’язної дилеми: надати громадянство й втратити єврейський характер або відмовити в правах і втратити демократичний.
Тому Ізраїль має чітко заявити: жодних нових поселень за бар’єром, жодної подальшої легітимації незаконних форпостів і серйозна, зважена політика відокремлення за умови збереження безпеки. Це вимагатиме змін кордонів і примусової демілітаризації, але за наявності таких обмежень Ізраїль може дозволити собі прийняття палестинської держави й завершення конфлікту з більшістю світу з цього питання.
Без інтеграції арабських громадян немає функціонуючого суспільства
Ізраїль повинен нарешті почати ставитися до своїх арабських громадян як до повноправних партнерів. Хоча частина з них відкидає легітимність держави, більшість розуміє, що Ізраїль може бути джерелом стабільності, свободи та можливостей і готова жити як лояльна меншина в єврейській державі. Держава має зробити цей статус гідним і реальним.
Це починається з довгострокових інвестицій в інфраструктуру, освіту, житло та зайнятість на рівні з єврейськими громадами. Боротьба з масовою злочинністю в арабському середовищі має стати пріоритетом і вестися з реальними ресурсами та у партнерстві з місцевим керівництвом. Школи цього сектору потребують кращого фінансування. Володіння івритом має стати ключовим пріоритетом, щоб арабська молодь могла повноцінно інтегруватися у вищу освіту, державну службу, ринок праці та, за бажанням, у армію.
Без Палестинської адміністрації немає рішення для Гази
Ізраїль має припинити бойкот Палестинської адміністрації у питанні Гази. Це необхідна умова для заміни ХАМАСу палестинським цивільним управлінням і реального завершення війни. Палестинська адміністрація має серйозні проблеми й є непопулярною, але вона залишається єдиним палестинським органом із досвідом управління, силами безпеки, робочими контактами з Ізраїлем та міжнародною легітимністю. Розмови про місцеві клани як альтернативу є фантазією.
Твердження, що Палестинська адміністрація нічим не відрізняється від ХАМАСу, є відверто неправдивим. Адміністрація координує безпеку з Ізраїлем, часто за високу політичну ціну, тоді як ХАМАС є джихадистською організацією, відданою знищенню Ізраїлю. Бойкот адміністрації лише підтримує ілюзію, що політичних рішень можна уникнути, і фактично гарантує виживання ХАМАСу, залишаючи Газу хронічною раною.
Без світового єврейства немає єврейської легітимності
Ізраїлю необхідний зв’язок із єврейськими громадами світу, але він слабшає. Більшість американських євреїв — найбільшої та найвпливовішої єврейської спільноти — не є ортодоксальними, а належать до ліберальних і плюралістичних течій. Систематичне підігравання ортодоксальним інтересам і зневажливе ставлення до інших напрямів дає більшості євреїв сигнал, що держава насправді не є їхньою.
Це політичне безумство послаблює позиції Ізраїлю у США, підриває стійкість до антисемітизму й робить країну ще ізольованішою. Ізраїль має знову прийняти ліберальну єврейську ідентичність і визнати різні єврейські течії рівноправними партнерами, інакше він ризикує втратити свій єврейський фундамент і сам сенс існування.
Усе це неможливо за нинішнього уряду, який систематично рухався у протилежному напрямку: блокував державне розслідування, опікувався ультраортодоксальними групами, маргіналізував арабських громадян, усував Палестинську адміністрацію та відштовхував світове єврейство. Ця політика веде Ізраїль до прірви. Тому прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу та його правий ультраортодоксальний блок мають зазнати поразки на майбутніх виборах.
Якщо цього не станеться, протягом наступного десятиліття, на думку автора, країну залишать мільйони найпродуктивніших громадян. Рік вирішального вибору наближається. Питання не в тому, чи зміниться Ізраїль, а в тому, чи будуть ці зміни свідомою корекцією курсу — чи початком трагічного занепаду.